Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь:
«Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо:
«Тридцять три»
25 листопада 2016 року у школі відбулася лінійка-реквієм на вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Невимовно важко було слухати про те, як мученицькою смертю вмирали безневинні люди – люди- трударі і маленькі діти, внаслідок штучно створеного владою голоду. Люди, які могли б нагодувати хлібом весь світ, … вмирали без хліба. Уявити таке – неможливо. Але це було… І забувати про це – злочин.
Довго мовчали, правдоньки – ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,
Щоби не повторилося ніколи!