Переглядаючи сторінки історії, ми зазирнемо у 1961 рік.
1 вересня. Невеличке шахтарське містечко святкує ще один здобуток – відкриття нової школи №6. На шкільному подвір’ї зібрались сотні людей: вчителі, учні, батьки, представники виконкому Ватутінської міськради… . І ось стрічка перерізана. Ласкаво просимо до нового храму знань!
Перший педагогічний колектив школи очолив Заховайко Панас Дмитрович, багатогранна людина з мудрістю філософа, учитель-педагог з талантом розуміння людських душ, майстер українського слова. Серед широких звенигородських ланів, зелених вітрошумних гаїв, недалеко від Шевченкової батьківщини, причаїлось затишне село Павлівка. Ось тут у 1921 році у сім’ї хліборобів і народився хлопчик, який все своє життя присвятив найстародавнішій професії вчителя. Свою трудову діяльність Панас Дмитрович розпочав 18-тирічним хлопцем у Северинівській школі викладачем української мови та літератури. А вже через рік був призваний до лав Червоної Армії і у 1942 році закінчив курси молодших лейтенантів у Ленінградському військовому окрузі. Його добросовісність, завзятість, уміння працювати з людьми та знання мов знадобились і у військовій справі. Спочатку був ад’ютантом Командуючого Артилерією і закінчив військову кар’єру начальником штабу дивізіону. Пройшов усю Велику Вітчизняну війну на Ленінградському фронті. Був командиром вогневого взводу, начальником розвідки дивізіону, командиром батареї, офіцером особливих доручень Командуючого Артилерією 67 Армії, двічі ранений, контужений. Закінчив військову службу у званні гвардії капітан, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, двічі орденом Червоної Зірки, медалями «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Германією».
Після війни продовжив педагогічну діяльність, перебуваючи на посаді директора Озірянської, Козачанської та Ватутінської шкіл. Виростив сина і доньку.
Своїм життєвим шляхом Заховайко П.Д. залишив слід у пам’яті багатьох хто його знав як добру, чуйну, мудру людину, гарного наставника. Він був зразком оптиміста та життєлюба, і учням нових поколінь ми можемо впевнено і з гордістю сказати: «Він був Людиною».